***

За днем минає день, за роком - рік...

Повз нас летять століття і епохи.

Давно згубили ми світанкам лік

І вечорам... Спинімось, хоч на трохи.

Скажімо один одному слова...

Найзаповітніші... Для чого застороги?

"Мовчання - золото," - так, думка не нова,

Та не завжди. Все ж краще - діалоги.

І спиниться хай Світ. Нехай на мить...

Та цього досить, аби зрозуміти,

Якщо душі струна твоя бринить -

Про це потрібно просто говорити...

11.12.2018

***

Скоро день новий прийде у гості.
Не запізнитися ні на хвилину.
І, лиш тільки, зірки в високості
Зафіксують межу невловиму

Між сьогодні і завтра. Не варто
Зупиняти цей день. Хай минає...
Що поставимо завтра на карту?
Й чи поставимо щось? Та, хто ж знає?..

Бо, насправді, вже втрачено вчора,
І не знайдено, точно, ще завтра...
Ми готові порушити гори,
Бо свобода, таки, того варта.

Лиш сьогодні. Або вже ніколи.
На межі між минулим й майбутнім.
Нас не спинять безглузді докори...
Так сьогодні стає незабутнім...

08.12.2018

***

Ця зоряна безодня, що над нами...
Цей вечір, що вінчає листопад.
Найголовніше чуємо серцями.
Слова тут зайві, й, часто, невпопад.

Осінній вечір, як акорд фінальний.
Звучить з надією, що новий буде день.
Непередбачуваний і такий жаданий...
Він принесе нових іще пісень.

Найголовніше бачимо серцями,
Говоримо очима знов і знов...
Й ця зоряна безодня, що над нами,
Давно вже знає про мою любов.

29.11.2018

***

І листопад притих, ген – за вікном,

Закутавшись у теплий плед з туману.

Чека на вірш… Рядок, що за рядком,

На білий лист невпевнено лягає.

А горобини, у рубінових вінках,

Завмерли, у очікуванні дива.

І тільки серце, наче пташка у руках,

Тріпоче в грудях так, чомусь, зрадливо…

В тягучій напівтемряві гардин

Смакую каву з мріями про тебе…

Тихесенько потріскує камін…

Коньяк і кава… І бездонне небо…

26.11.2018

***

Я не твоя - кричала Ніч - спинись!
Мене чекає Вітер в полі чистім...
А Він їй квіти знову й знову ніс
І надсилав, ледь не щодня, намисто...

Я не твоя... І думати не смій!
Й гасила ліхтарі - вмикала зорі...
А Він все йшов. І, якось, в місті Мрій
Вони зустрілись на порожньому пероні.

І стихла Ніч, бо Вітер десь подівсь...
І Він мовчав, бо що було казати?..
Й на місто впав Туман, як і колись.
Ранок і Ніч - нового Дня початок...

01.11.2018

***

Ти про мене, хоч інколи, мрій.

Так, неначе ми – незнайомці.

Спогадом теплим серце зігрій,

І у твоє вікно загляне знов Сонце.

Хай за вікнами знову дощить

Й сіре небо низько над нами.

Пригадай незабутню ту мить,

Коли ми розмовляли серцями…

Пам’ятаєш, як травень співав?

Пам’ятаєш, як літо летіло?

Як нас вечір крильми обіймав?

Як багаття палахкотіло?

Хай за вікнами знову дощить

Й сіре небо низько над нами.

Пригадай незабутню ту мить,

Коли ми розмовляли серцями…

Промайне, наче мить, листопад,

Вже зима на стежині моїй…

Але, навіть, і в снігопад,

Ти, хоч інколи, про мене мрій…

Хай за вікнами знову дощить

Й сіре небо низько над нами.

Пригадай незабутню ту мить,

Коли ми розмовляли серцями…

24.10.2018

***

Не з м’ятою, не з бергамотом

Поп’ємо чаю... З тобою...

За круглим столом Камелоту.

У тиші, що стане дзвінкою.

Удвох... Нам є що сказати.

Та, більше... У просторі й часі

Нам є про що помовчати

Із чорним напоєм у чашці...

Я просто присяду навпроти,

Торкнуся руки рукою...

Не з м’ятою, не з бергамотом...

Поп’ємо чаю з тобою?..

13.10.2018

***

Як мені на тебе надивитись?

Як? Скажи? Милуюся щоднини...

Як достукатись? Як до тебе пробитись?

По якій іти іще стежині?

Як в очах твоїх не потонути?

Де він є - отой єдиний вихід?

Скільки гір іще перевернути?

Скільки віршів написати тихих?

Як? Скажи? Та ти й сама не знаєш...

Тихо йдеш собі неспішною ходою

Й золотом стежинки всі вкриваєш...

Осене! А можна із тобою???

08.10.2018 р.

***

***

Фото Alexander Dobrushkes

ЗапрОшу тебе на каву...

Уранці... В обід... Не важливо.

Вже жовтень транслює яскраву

Осінь-красуню наживо.

На сірім екрані туману,

Золотом і багрянцем,

Вводить людей в оману...

І, навіть, трішки рум’янцем

Щічки малює вміло,

Вправно і дуже жваво...

Уранці... В обід... Не важливо...

ЗапрОшу тебе на каву...

04.10.2018

***

Писав тобі лист... Лист про мене й про тебе.
Про нас. Про думки... Про осінній цейтнот.
Про те, що синіє зимою вже небо.
Про ключ журавлиний, що курличе з висот.

Про те, що невпинно летять дні за днями.
Про те, що спинити не можна роки.
Про осінь, що, раптом, співа солов'ями.
Про те, що віршую для тебе рядки...

Писав... Зупинився... І всі літери витер.
Курсор знову зліва. Аж ген - угорі...
Що в мене на думці? Це знає, лиш, вітер...
Та ще, в високості, оті журавлі...

29.09.2018

***

Як же я сумую за тобою…

Хоч минуло п’ять хвилин з розлуки,

Та уже щось робиться зі мною –

Хочу в свої взяти твої руки.

Як же пригорнути тебе хочу…

Ніжно обійняти стан красивий,

І поринути в глибокі твої очі…

То дарма, що вже я зовсім сивий.

Хочу просто поряд помовчати…

Бо ж слова мої ти й так всі знаєш.

Тиша також може зазвучати –

Стуком серця… Якщо ти кохаєш…

23.09.2018

***

Писав самітник-Вересень до Осені листи,
І відправляв щодня у невідомі далі.
Жовтень-поштар втомився їх нести -
Розсипав по дорозі. У печалі

Зібрав конверти Листопад-двірник,
Відніс до Вітру... Вітер в чистім полі,
Немов мара, раптово, взяв і зник...
Забрав листи у Безвість із собою.

І скільки не шукали - не знайшли.
І скільки не гукали - не вертався...
Писав самітник-Вересень до Осені листи...
Та так самітником, до віку, і зостався...
21.09.2018

***

Багряним спалахом калиново-кленовим

Останній літній день у цьому році.

Вже холодом повіяло зимовим…

Хоч осені не видно ще і досі…

А пам’ятаєте тоді, колись давно,

Коли були дерева аж до неба,

Як ми чекали, дивлячись в вікно,

Дзвінка з уроку? Правда ж? Ні! Не треба!!!

Роки, спиніться! Ну, хоча б, на мить…

Верніть на хвильку літо!!! Знову й знову…

Та осінь на подвір’ї вже стоїть

Багряним спалахом калиново-кленовим…

21.09.2018

***

І знову ми удвох... Я і прекрасна Осінь.

Говоримо, та кожен про своє.

Я - про польоти мрій, про неба просинь.

Вона - про дощ, що настрій так псує.

Я - про бажання вирію дістатись,

Вона - про зиму, що вже майже тут.

Її прошу на мить, хоча б, зостатись...

Вона ж втікає... Тільки дотик рук,

І посмішка, і очі... Я, щоранку,

Топлюся в їх бездонній глибині...

Чаклунка Осінь... З кавою, на ґанку...

Наснилася сьогодні ти мені...

05.09.2018

***

Я чекав на тебе ціле літо…

Снив тобою, спекою томивсь.

Назбирав букетик літніх квітів,

Щоб тебе зустріти, як колись…

Я бродив у росяних світанках,

Теплі вечори всі проводжав…

Слухав бражників гудіння… Так… На ганку.

Й все чекав на тебе, виглядав…

Я чекав… У небі бачив просинь,

Під ногами - тільки зелень трав.

Ти прийшла! Ну, здрастуй!! Здрастуй, Осінь!!!

Як же я давно тебе чекав…

27.08.2018

***

Не спати ніч, у темряві всміхатись...

Шукати сенс життя там, де нема...

І мріяти... Це має колись статись...

Бо не потрібні зараз нам слова.

Заснути пізно. Встати знову рано...

Світанок зустрічати знов і знов...

І вірити, що день новий настане,

Й тобі розкаже про мою любов.

26.06.2018

***

Десь далеко гримить… У небі,

Наче вежі, ростуть хмари.

Літо шепче мені про тебе,

Дощ тобою, мов я, марить…

Ну, а я буду завжди поряд,

Непомітно, за правим плечем…

Ти впіймати мій зможеш погляд,

Як оглянешся… За дощем

Знову спека прийде. Та дАрма!

Над тобою розкрию крила

Білим ангелом… Так – то карма!

І мовчати мені не сила…

19.06.2018

***

Заблукаю в ранковім тумані,

Упаду у холодні роси…

З тихим шелестом рівні покоси,

Ген, косар кладе на світанні.

Пахне скошеною травою,

Тихо жайвір співа в високості.

Знову літо прийшло у гості

І забрало нас із собою…

Я торкнуся твого волосся,

Подивлюся у очі кохані…

Заблукаю в ранковім тумані,

Упаду у холодні роси…

18.06.2018

***

Тебе не бачив так уже давно…

Ось твоє фото… З ним ми знов віч-нА-віч…

Я – Місяцем – загляну у вікно…

Лише на хвильку. Лиш скажу: «Добраніч».

І то дарма, що десь далеко ти.

Я знаю, всі слова мої почуєш.

Бо формула проста до простоти:

Коли кохаєш – серцем слово чуєш…

13.06.2018

Далі буде...

А далі буде літо. Ще одне…

Так… Липи вже цвітуть, п’янить жасмин,

І пахне полуницями та сіном.

Воно, як попереднє, промайне,

Немов комета, ген - над небосхилом…

Колись воно екватор перетне…

Зелені кетяги, ще зовсім, горбин.

Та зовсім скоро вкриє їх рубіном…

Та… Далі буде… Літо… Ще одне…

Й світанки під небесним балдахіном…

01.06.2018