***

Ти про мене, хоч інколи, мрій.

Так, неначе ми – незнайомці.

Спогадом теплим серце зігрій,

І у твоє вікно загляне знов Сонце.

Хай за вікнами знову дощить

Й сіре небо низько над нами.

Пригадай незабутню ту мить,

Коли ми розмовляли серцями…

Пам’ятаєш, як травень співав?

Пам’ятаєш, як літо летіло?

Як нас вечір крильми обіймав?

Як багаття палахкотіло?

Хай за вікнами знову дощить

Й сіре небо низько над нами.

Пригадай незабутню ту мить,

Коли ми розмовляли серцями…

Промайне, наче мить, листопад,

Вже зима на стежині моїй…

Але, навіть, і в снігопад,

Ти, хоч інколи, про мене мрій…

Хай за вікнами знову дощить

Й сіре небо низько над нами.

Пригадай незабутню ту мить,

Коли ми розмовляли серцями…

24.10.2018

***

Не з м’ятою, не з бергамотом

Поп’ємо чаю... З тобою...

За круглим столом Камелоту.

У тиші, що стане дзвінкою.

Удвох... Нам є що сказати.

Та, більше... У просторі й часі

Нам є про що помовчати

Із чорним напоєм у чашці...

Я просто присяду навпроти,

Торкнуся руки рукою...

Не з м’ятою, не з бергамотом...

Поп’ємо чаю з тобою?..

13.10.2018

***

Як мені на тебе надивитись?

Як? Скажи? Милуюся щоднини...

Як достукатись? Як до тебе пробитись?

По якій іти іще стежині?

Як в очах твоїх не потонути?

Де він є - отой єдиний вихід?

Скільки гір іще перевернути?

Скільки віршів написати тихих?

Як? Скажи? Та ти й сама не знаєш...

Тихо йдеш собі неспішною ходою

Й золотом стежинки всі вкриваєш...

Осене! А можна із тобою???

08.10.2018 р.

***

***

Фото Alexander Dobrushkes

ЗапрОшу тебе на каву...

Уранці... В обід... Не важливо.

Вже жовтень транслює яскраву

Осінь-красуню наживо.

На сірім екрані туману,

Золотом і багрянцем,

Вводить людей в оману...

І, навіть, трішки рум’янцем

Щічки малює вміло,

Вправно і дуже жваво...

Уранці... В обід... Не важливо...

ЗапрОшу тебе на каву...

04.10.2018

***

Писав тобі лист... Лист про мене й про тебе.
Про нас. Про думки... Про осінній цейтнот.
Про те, що синіє зимою вже небо.
Про ключ журавлиний, що курличе з висот.

Про те, що невпинно летять дні за днями.
Про те, що спинити не можна роки.
Про осінь, що, раптом, співа солов'ями.
Про те, що віршую для тебе рядки...

Писав... Зупинився... І всі літери витер.
Курсор знову зліва. Аж ген - угорі...
Що в мене на думці? Це знає, лиш, вітер...
Та ще, в високості, оті журавлі...

29.09.2018

***

Як же я сумую за тобою…

Хоч минуло п’ять хвилин з розлуки,

Та уже щось робиться зі мною –

Хочу в свої взяти твої руки.

Як же пригорнути тебе хочу…

Ніжно обійняти стан красивий,

І поринути в глибокі твої очі…

То дарма, що вже я зовсім сивий.

Хочу просто поряд помовчати…

Бо ж слова мої ти й так всі знаєш.

Тиша також може зазвучати –

Стуком серця… Якщо ти кохаєш…

23.09.2018

***

Писав самітник-Вересень до Осені листи,
І відправляв щодня у невідомі далі.
Жовтень-поштар втомився їх нести -
Розсипав по дорозі. У печалі

Зібрав конверти Листопад-двірник,
Відніс до Вітру... Вітер в чистім полі,
Немов мара, раптово, взяв і зник...
Забрав листи у Безвість із собою.

І скільки не шукали - не знайшли.
І скільки не гукали - не вертався...
Писав самітник-Вересень до Осені листи...
Та так самітником, до віку, і зостався...
21.09.2018